Майбутній письменник народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві на Черкащині в родині потомственого священика. Батько був суворий і темпераментний, проповідник і просвітитель, шанував козаччину й Шевченка. Мати неписьменна, але чутливої душі: не могла дослухати до кінця житія якогось святого й плакала, а малий Іван услід за нею. Коли Івану йшов 13-й рік, його мати померла. Вона двічі народжувала двійню і це підірвало її здоров’я.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем. 1861 року вступає до Київської духовної академії. 1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця. Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати. З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів. Потрапляє під таємний нагляд жандармерії. 1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
Улюблена мелодія - Бетховен. Соната № 23 ("Аппассионата"), що також багато, що може сказати про особистість.
З його характеристик : пунктуальний ,прискіпливий, самотній. Незалежно від погоди носив парасольну і закликав, що писати треба так, як люди говорять. В умовах тотальної заборони української літератури, до останнього відстоював її. Принципово не вживав алкоголю, лягав кожного дня о 10:00 і навіть зі свого ювілею пішов спати не дослухавши вітальних промов.
Мав псевдоніми: Іван Нечуй (обрав прізвище козацького полковника, героя “Думи про Нечуя” Шевченка, яку дуже любив), Іван Баштовий, Г.Гетьманець, О.Криницький, а літературний псевдонім Нечуй-Левицький з’явився з виходом повісті “Дві московки”.
Іван Франко називав Нечуя – Левицького «всеохоплюючим оком України», «артистом зору».
Саме Нечуй-Левицький увів в українську літературу новий жанр – соціально-побутова повість.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер 2 квітня 1918 року.
З нагоди дня народження І.С.Нечуя-Левицького бібліотекар коледжу приєдналися до челенджу «Читай Нечуя» і запрошуємо вас на перегляд: ПРИЄМНОГО ПЕРЕГЛЯДУ
