Основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі.
Народився 29 листопада 1778р. у селі Основа біля Харкова. Здобув домашню освіту.
У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817-28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838). Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник», який видавав у 1816-17. Писав українською і російською мовами.
Квітка-Основ'яненко дуже багато зробив для наближення літератури до широких народних мас. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну народну творчість і здобутки попередників, письменник виробив власний живописний, реалістичний у своїй основі стиль, збагатив українську літературну мову, а вплив його прози і драматургії позначився на творчості Тараса Шевченка, Марка Вовчка, пізніших українських прозаїків.
Помер Г. Квітка-Основ’яненко 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби у м. Харкові.
Найвідоміші його твори:
«Маруся», «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Козир-дівка», «Салдацький патрет», «Пархімове снідання», «Конотопська відьма», «Сватання на Гончарівці».
Запрошуємо до бібліотеки на знайомство з біографією автора та його творами, адже реалістичні тенденції творчості письменника відзначали М. Дашкевич, П. Житецький, О. Потебня, М. Драгоманов, М. Сумцов. Досить влучним є таке спостереження останнього: «Квітці дорікали за сентименталізм, як наслідок підпорядкування письменникам сентиментального напряму, як наслідування Карамзіна і Жуковського. Але цей докір можна віднести лише до дуже небагатьох Квітчиних персонажів. Квітчин сентименталізм, за винятком дуже небагатьох літературних домішок, є сентименталізм народний малоросійський, який виявляється і в українській народній поезії, і насправді є реалізм за вірною передачею основної риси народного характеру».
