Олесь Гончар − український письменник, чиє дитинство та юність минули на Полтавщині. Його твори перекладено на 67 мов. Однак, жив митець під постійним наглядом спецслужб та радянської цензури і чому нас це не дивує?
Олександр Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року у селі Ломівка на Дніпропетровщині. У трирічному віці, після смерті матері, хлопця забрали дідусь та бабуся у село Сухе Полтавської області.
Йому виписали нове свідоцтво про народження, де зазначалося, що він народився у Сухому. Відтоді і сам Олесь у своїх автобіографіях та анкетах вказував це село місцем свого народження.
Тому й досі у деяких довідниках пишуть, що Гончар народився саме на Полтавщині. До речі, Олесем, а не Олександром, він був записаний і в школу, бо у класі вже був один Сашко.
На Полтавщині Олесь Гончар закінчив семирічну школу та працював у районній газеті. Саме з редакції його направили до технікуму журналістики у Харкові. А 1938 Гончар став студентом філологічного факультету Харківського університету. На першому курсі написав оповідання "Черешні цвітуть", а 1941 року за оповідання "Орля" отримав свою першу премію.
У складі студентського батальйону 1941 Олесь Гончар пішов добровольцем на фронт Другої світової війни, був у полоні. Життя свого батальйону письменник описав у романі "Людина і зброя". Демобілізувався з армії у грудні 1945.
За три роки після війни Олесь Гончар написав роман "Прапороносці". У творі показав шлях, який проходили українські офіцери й солдати 1944–1945 через Румунію, Угорщину, Словаччину та Чехію.
Протягом 1949–1960 Гончар видав низку творів на воєнну тематику: "Земля гуде", "Партизанська іскра", "Людина і зброя". У повісті "Земля гуде" зобразив діяльність молодіжної підпільної організації "Нескорена полтавчанка", яку очолювала полтавка Ляля Убийвовк.
1 квітня 1987 року письменник став одним із засновників Українського фонду культури. Це перша неурядова доброчинна організація, яка займається відродженням національної культури усіх народів, які живуть в Україні.
Помер Олесь Гончар 14 липня 1995 року. У селі Сухе Кобеляцького району працює музей-садиба, присвячений письменнику.
Твори Гончара перекладали 67 мовами, а Біографічний центр у Кембриджі визнав письменника "Всесвітнім інтелектуалом 1992–1993 років". 2016 Український інститут національної пам’яті вніс Гончара у перелік проєкту "Незламні". Це 15 видатних людей, які пережили 1932–1933, – ті, кого не зламав Голодомор.
Джерело інформації: https://suspilne.media/poltava/118260-sobori-dus-svoih-berezit-103-ta-ricnica-z-dna-narodzenna-pismennika-olesa-goncara/
