Остап Вишня (справжнє ім’я – Павло Михайлович Губенко) – новеліст, сатирик, засновник жанру «усмішок» в українській літературі, редактор та сценарист ВУФКУ, член літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт», офіцер медичної служби УНР.
Народився письменник 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва, що на Полтавщині, у багатодітній родині. Після закінчення в 1907 р. Київської військово-фельдшерської
школи, певний час працює фельдшером у російській армії та в хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. У 1917 році Павло Губенко вступає до Київського університету, але дуже скоро навчання кидає.
Перший друкований твір письменника виходить під псевдонімом «П. Грунський» у газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 року. Це – «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)». Пізніше в тому ж виданні Павло Губенко публікує ще кілька фейлетонів, однак активна творча діяльність розвивається з квітня 1921 р., коли письменник починає роботу в газеті «Вісті ВУЦВК». Разом із ним там певний час працює Олександр Довженко, який окрім публіцистичної діяльності займається малюванням шаржів та карикатур. У митців зав’язуються дружні стосунки, тож Губенко неодноразово пише їдкі памфлети до сатиричних малюнків художника А псевдонімом Остап Вишня письменник уперше підписується під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» 22 липня 1921 р. в «Селянській правді». Уже в 1924 році він видає збірку «Вишневі усмішки (сільські)», чим утверджує новий гумористичний жанр.
Після того, як у 1924 р. до роботи в редакційному секторі ВУФКУ починають залучати письменників із таких літературних угруповань, як «Плуг» і «Гарт», Остап Вишня стає учасником кінопроцесу: виступає як редактор і сценарист («Бурсаки», 1926 р.); разом із В. Поліщуком, Д. Бузьком, О. Досвітнім та іншими митцями очолює раду «Колективу режисерів, літераторів і сценаристів» (КОРЕЛІС), завдання якої – поширення фільмів соціальної та політичної тематики.
Поступово Остап Вишня стає одним із найпопулярніших письменників свого часу, але це не допомагає йому уникнути чергового арешту: у 1933 р. йому висувають звинувачення в контрреволюційній та терористичній діяльності, після чого відсилають у ГУЛАГ. Повноцінно займатися літературною працею письменнику вдається лише після звільнення в 1943 р., коли він щасливо уникає розстрілу й повертається до Києва. Роки таборів не змогли знищити письменницький хист Вишні: він пише ще багато творів, зокрема усім відомі «Як варити і їсти суп із дикої качки» (1945), «Сом» (1953), випускає збірку «Мисливські усмішки» (1956). У 1955 р., за рік до смерті, Остапа Вишню було реабілітовано. Помер письменник 28 вересня 1956 р.
В бібліотеці Богуславського гуманітарного фахового коледжу імені І.С.Нечуя-Левицького презентовано книжкову виставку присвячену пам’яті Остапа Вишні.
