Скуратівський Василь Тимофійович — український народознавець, журналіст, письменник, етнограф, фольклорист, видавець. За журналістську та літературну діяльність нагороджений преміями: «Золоте перо», імені Миколи Островського, імені Павла Чубинського, міжнародними преміями «За сприяння українській культурі» (Клівленд, США) та фундації Антоновичів (Нью-Йорк).
Василь Скуратівський народився 29 жовтня 1939 року у селянській родині на Житомирщині. Дитинство та юність провів на хуторі Великий Ліс. З дитинства любив читати. У 13 років вирішив стати письменником. Надсилав до редакції районної газети свої вірші, байки, замальовки, дописи. З часом їх почали друкувати. У 1959 році – закінчив десятирічку, а в 1964 – Московську заочну школу журналістики. З 1967 по 1971 рік заочно навчався в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики.
Після закінчення університету працював у районних та обласних газетах, чимало їздив по країні, збирав фольклорні та етнографічні матеріали. На їх основі Василь Тимофійович видавав свої численні публікації в періодиці та збірниках.
З 1969 року працював редактором у журналі «Народна творчість та етнографія». Це була його улюблена справа. З 1970 року у періодиці з’являються перші статті Василя Скуратівського на народознавчу тематику. 1987 року вийшла перша книга письменника «Берегиня», яка витримала не одне видання і викликала хвилю зацікавлення народознавством в Україні.
1992 року Василь Тимофійович започаткував народознавчий часопис «Берегиня», де публікував багато своїх матеріалів, а також залучав до друку багатьох талановитих дослідників. Він організував та проводив багаторічну народознавчу експедицію «Чумацькими шляхами». Був одним із засновників та організаторів цілої низки фольклорних фестивалів, серед яких особливо вирізнялись Всеукраїнські і Міжнародні фольклорні свята в Луцьку («Берегиня»), Харкові («Покуть») та Рівному («Коляда»).
Всього за життя письменника було видано 20 книг досліджень із фольклору та етнографії. Остання, 21-а, «Я сам про себе розкажу» з’явилась вже після смерті письменника. У різних збірках та періодичних виданнях було опубліковано майже 1000 статей Василя Скуратівського. Інколи дослідник використовував псевдонім Василь Древлянський.
16 грудня 2005 року Василь Скуратівський помер. Похований в Києві на міському Берковецькому кладовищі.
Книги Василя Скуратівського
Уперше Василь Тимофійович Скуратівський заявив про себе як письменник у 1987 році книгою «Берегиня». Книга стала справжнім тріумфом письменника-фольклориста, здобула величезну популярність. «Берегиня» – це розповідь про український народний побут, звичаї, що складалися протягом багатьох століть. Просто та доступно автор показав цілісну картину життя наших пращурів: їхні уявлення про світ, добро і зло, людську мораль, призначення у цьому світі, зв’язок з природою. Не випадково автор присвятив книгу своїй матері – Мотрі Антонівні, бо від матері, від Берегині починається життя кожного з нас. Видання стало шкільним підручником з народознавства.
Твір «Русалії» Василя Скуратівського можна назвати мандрівкою в глибину століть. Книга знайомить з дохристиянськими віруваннями, народною символікою, обрядами та святами українців; розкриває уявлення давніх українців про створення світу, злих духів, виникнення атмосферних явищ, роль свійських і диких тварин в житті людей. «Русалії» — це велика енциклопедична праця з української міфології.
З книги «Погостини», яка вперше видана у 1998 році, ми дізнаємося про дитинство Василя Скуратівського, про його друзів та однокласників, про те, чому він зацікавився народознавством. Книга перевидавалась вже декілька разів.
Слова як люди – у кожного своя історія. Назви місяців теж мають свою історію.
Про це дізнаєтесь з книги «Білояр». А ще прочитаєте про обряди, в яких Василь неодноразово брав участь в дитинстві: напередодні жнив робили обжинки, зажинали Дідуха, бога-охоронця полів (перший обжинковий сніп), якого перед Різдвом урочисто вносили до оселі. Ці та інші обрядові дійства з року в рік, зі століття до століття передавалися наступним поколінням як духовний скарб народу. А слово «білояр» – одне з багатьох народних назв місяця березня. Дівчаток, які народжувались в березні, часто називали Яринками. Ці та інші цікавинки знайдете в книжці.
Василь Скуратівський досліджував і народний календар. Про нього письменник написав книги: «Місяцелік», «Вінець», «Український рік». У них подаються описи народних свят, звичаїв, ворожінь, обрядових дійств, прикмет, пісень тощо, а також матеріал про походження назв місяців та пов’язані з ними численні прислів’я, приказки, завбачення погоди, народні і релігійні свята. У книзі «Святвечір» у двох частинах («Святки», «Дідух») містяться описи більше ста українських народних свят та обрядів. Вони розкривають глибокий духовний світ та багатство народної творчості. Автор писав цікавою, образною мовою, пересипаючи текст піснями, прислів’ями та приказками.
Майже 30 років Василь Скуратівський з любов’ю збирав матеріали про українське бджільництво. Він сподівався підготувати на цю тему кандидатську дисертацію. Спочатку видав «Кухоль меду» (2000), а через декілька років «Я вас, бджоли, благословляю…» (2005). В книгах подані відомості з історії українського бджільництва, рецепти медоваріння, народної медицини та кулінарії. Є словничок пасічницьких термінів. Книги написані у популярному стилі, який сам автор назвав «поетично-популярним».
Матеріал підготувала Валентина МИХАЙЛІЧЕНКО
