Вітаємо з Днем народження справжнього творця, генія мистецтва, поета, музиканта, нашого вірного друга Чорного Степана Петровича! Бажаємо, щоб натхнення ніколи не залишало, щоб життя дарувала яскраві ідеї і щасливі моменти, щоб душа завжди прагнула до високого і прекрасного, щоб поруч були добрі і люблячі люди!
Автобіографія Чорного Степана Петровича
Я, Чорний Степан Петрович, народився 12.01.1947 року в с. Шебутинці, Сокирянського р-ну, Чернівецької області в сім’ї колгоспників.
Вже в липні, цього ж року, батько помер від рани отриманої під час форсування річки Одра радянськими військами. На жаль, в лікарні м. Красноярська, де батько лікувався архівних документів про це не збереглося, а тому я не отримував від держави, як напівсирота, ніякої допомоги. Щоправда, в шостому класі профспілка школи подарували мені взимку чудові кирзові чобітки, а ще два чарівні літа я провів у місцевому дитячому таборі.
Оскільки ми з мамою проживали в колишньому сараї родового батькового господарства і на латочці землі, на одній нозі, я час від часу навідувався до оселі дідуся Григора і бабки Їлени. Там я міг добре попоїсти. Влітку пас корову і отримував додаткову долю родинної любові, уваги та виховання. Дідусь Григір був красенем села впродовж усього життя. Протягом 1920 – 1944 рр. громадою Кормань та Шебутинці обирався сільським старостою. При тодішній румунській владі з адміністративним центром в м. Хотині дідусь був грамотною та освіченою людиною, побував навіть на коронації короля Мігая в м. Бухарест.
Родина була великою і всі традиційно збиралися на релігійні свята, де виконувалися народні пісні з розспівом на голоси та підголоски. «От будеш колись, хлопче, згадувати як ми співали» - казали не раз мені дорослі.
Тим ким я став і є сьогодні я завдячую своєму дядьку Петру. Відслуживши в армії фельдшером, поки я навчався з першого по восьмий клас, він працював в сусідньому селі Романківці, в лікарні. Саме він прищепив мені любов до літератури, адже мав свою бібліотеку, виписував різні журнали, календарі, діставав з горища книги на румунській мові. А ще подарував «Самовчитель гри на гітарі» і збірник нот циганських пісень. Крім того, у слякотні осінні чи холодні зимові дні ми грали до знемоги в шахи та шашки. Пізніше, в середній школі с. Романківці я займав призовів місця, а в одинадцятому «дав мат» чемпіону школи.
Десь до 1990 року в селі не було електрики, ближче до 1967 року «заговорило» радіо. Тож, єдиною відрадою було читання художніх книг в сільській бібліотеці. Я читав де тільки можна було: бібліотеці, в школі на перервах, потайки на уроках, а особливі на темній лежанці при газовій лампі чи свічці.
В дитячі роки я божевільно захоплювався столярством. Виготовив кілька табуреток, тітці Мотрині (сусідці) тумбочку, вже майже готові двері з фільонками, але у восьмому класі дідусь суворо сказав мені: «Ти покинь те, ти його знайдеш і в 40 літ, а зараз – вчися». Мені стало соромно і я пішов вчитися у дев’ятий клас в с. Романківці. Дорога 6 км. Дощі, завірюхи, заметілі… Це був найтяжчий період в моєму житті. Проте, там я був учасником танцювального ансамблю, грав на гітарі в оркестрі, був кращим волейболістом та футболістом школи. Вчительський колектив цієї школи був високопрофесійним. Коли на першому занятті російської мови в Чернівецькому педагогічному училищі ми писали диктант й мене опісля всіх запитали: «А яку ви школу закінчили? У вас дуже високий рівень грамотності». Я допустив лише одну помилку.
В Чернівецькому музично-педагогічному училищі в музику я поринув з головою. Спав по 3 – 4 години, досипав іноді, спершись на кришку фортепіано. За спеціальністю «Баян» я навчався в суворого педагога соліста філармонії Келлєрмана Я.Х. Його вимоглива методика допомогла мені зробити неможливе – освоїти програму, яку в Івано-Франківському педагогічному інституті імені В. Стефаника на вступних іспитах була оцінена на «відмінно». Був великий конкурс, шість екзаменів, які я склав на 27 балів. І мрія моя золота збулась.
Жив скупо, на стипендію. З молодіжними загонами два літа працював на будівництві залізних доріг в Тюменських краях. Романтика… Краса… Заробленого вистачало на рік.
З 1971 року за направленням, з червоним дипломом, почав працювати у Богуславському педагогічному училищі. Звідси ж пішов на службу в армію «Десна», у штабний духовий оркестр. Майстерно грав на тубі і ще в Чернівецькому педагогічному училищі. В Богуславі викладав музичну літературу, аналіз форм, гармонію, постановку голосу.
В 1972 році склав кандидатський мінімум з німецької мови і філософії в Київському педагогічному інституті імені М. Горького. Мав намір поступати до аспірантури.
Запрошенням на роботу в Івано-Франківськ та Дрогобицького педагогічного інституту не скористався.
12.01.2025
Степан ЧОРНИЙ
