183 роки від дня народження Івана Семеновича Нечуя-Левицького

«Іван Левицький – се великий артист зору, колосальне,
всеобіймаюче око України»
І. Франко 

Іван Семенович Нечуй-Левицький  народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві на Черкащині в родині потомственого священика. Батько був суворий і темпераментний, проповідник і просвітитель, шанував
козаччину й Шевченка. Мати неписьменна, мала чутливу душу: не могла дослухати до кінця житія якогось святого й плакала, а малий Іван услід за нею. Коли Івану йшов 13-й рік, його мати померла. Вона двічі народжувала двійню і це підірвало її здоров’я.
Перші ази науки хлопчина здобув у батьковій школі, яку той організував для сільських дітей. Проте ця школа проіснувала недовго. Пан-управитель закрив її, пояснюючи це тим, що не буде кому працювати на полі, якщо всі мужики стануть грамотними.
Він самостійно вивчав німецьку й французьку мови, опанував латинську, грецьку та церковнослов`янську.  
Сам Іван Нечуй-Левицький ніколи не був одружений, мав реноме відлюдника.
Він мешкав у Києві , у флігелі на вулиці Новоєлизаветинській (тепер Пушкінська, 19). У дворі був садок, невеликий ставок і пасіка. Тут він прожив до 1909 року, поки дім не знесли.
Нечуй-Левицький був досить дивакуватим, наприклад, завжди ходив з парасолькою. Він був надзвичайно пунктуальним. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним й тим самим маршрутом: до Володимирської вулиці, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою.
Спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.
Іван Нечуй-Левицький зовсім не вживав спиртного. Дуже не любив суперечок: хворів по два тижні, після того як доводилося з кимось посваритися.
Про нього в Києві ходили анекдоти: що журнали читав не регулярно, а весь комплект наприкінці року, і потім переказував усім старі новини з тих журналів.
25 років віддав Нечуй-Левицький педагогічній праці. Він мав неабиякий вплив на молодь, пояснював учням, серед яких було чимало українців, що минуле народу не слід забувати.
Категоричним був щодо правопису: “Писати треба так, як люди говорять!”. Тому не терпів літеру “ї”, писав не “їх”, а “йих” і т. ін.
У заповітах вимагав, щоб так його друкували “на віки вічні”.
Правописні нововведення вважав “галицькою змовою”.
 Нагадував інквізитора, готового спалити й власні книжки, якщо там буде єресь: “Хай краще згорять, ніж з отаким правописом!”.
 Живу мову він знав. Помічав русизми, полонізми й будь-які іншомовні впливи й уникав їх. До речі, вираз “старанно уникав” вважав польським: “Я сказав би: падковито одмикував — це чисто народний київський вираз”. Казав не “негативне”, а “відкидне”, не “позитивне”, а “покладне”.
 
Самотній холостяк ніколи особливо не дбав про гроші, витрачаючи все на книги, які в кінці життя виявилися нікому не потрібними.
У творчій спадщині письменника є також літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті. У відомій статті “Сьогочасне літературне прямування” (1878 — 1884) містяться цікаві роздуми про специфіку художньої творчості та роль усної поетичної традиції в літературі.
У праці “Українство на літературних позвах з Московщиною” (1891) Нечуй-Левицький досить виразно висловлює націоналістичні погляди на історію і культуру України.
Нечуєві-Левицькому належить кілька статей і рецензій про українську літературу. Вони присвячені поезії Шевченка (“Сорок п’яті роковини смерті Шевченка”, “Хто такий Шевченко”), повісті Д. Яворницького “Де люди, там і лихо”, дають широкий огляд творчості класиків і сучасних йому українських поетів і прозаїків від Шевченка до А. Кримського, В. Самійленка і Б. Грінченка (“Українська поезія”). Чималий інтерес має велика стаття “Українська декаденщина” (надруковано вперше 1968р.).
В роки імперіалістичної війни І. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. На початку 1918р. в умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок для перестарілих), де й скінчив життя 2 квітня 1918р.
В читальній залі бібліотеки коледжу , окрім постінодіючої, презентовано розгорнуту книжкову виставку.

Голобородько Галина Петрівна організувала вікторину "Упізнай героя"Кайдашевої сім`ї", де Виступив Гогуля Степан Миколайович  з короткою розповіддю присвяченій даній тематиці заходу. 

На нашому YouTube-каналі можете ознайомитися з відеороликом, присвяченому біографії та творчості видатного українського письменника, етнографа, фольклориста та педагога - ВІДЕО

КЗ КОР "БОГУСЛАВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ
імені І.С.Нечуя-Левицького"

Офіційний сайт коледжу

Адреса: 09701, Київська область,
м.Богуслав, вул.Інтернаціональна, 17
E-mail: info@bgc.edu.ua

Тел./факс: (04561) 4-28-86,
Тел.:
(04561) 4-28-85
(Приймальна комісія)

МТС: (066) 080-73-26,
Life: (093) 052-34-00

© КЗ КОР "Богуславський гуманітарний фаховий коледж імені І.С. Нечуя-Левицького" 2021.

Search